Що робити коли ваше господарство досягло умовної "стелі"? Як діяти і куди рухатись далі? Про це та багато іншого член нашої спілки "Аграрний союз України" Ігор Брагінець.

Ігор Брагінець, член Громадської спілки "Аграрний союз України", директор ПСП «Альфа-Агро». 

Близько двох років тому я замислився над тим, що моє господарство за врожайністю досягло умовної «стелі»: перевищення певних показників по всіх культурах стали швидше винятком, ніж правилом. Постало питання: що робити далі і як вийти на новий рівень виробництва? Знайомлячись із можливостями інноваційних технологій, я зацікавився системою точного землеробства — відвідував семінари, виставки, конференції, а цьогоріч побував у США в рамках міжнародної консультаційної програми Bridges. І це стало для мене свого роду точкою неповернення.

 

Відвідавши кілька американських господарств, ми з колегами мали нагоду на практиці переконатися, як працюють усі ці інноваційні технології в комплексі, коли це — налагоджена система, а не точкове явище. В США середня врожайність усіх культур мінімум удвічі вища, ніж в Україні. Застосування точного землеробства в Америці набуло глобального масштабу, до того ж уже досить давно. Тобто купити сучасну дорогу техніку й обладнання — це лише половина справи. Головне завдання — структурувати всю зібрану інформацію, звести її у єдину систему і вже з оброблених даних будувати алгоритм дій. Власне, і для цього є спеціальні дорадчі служби, що максимально полегшують роботу керівників і власників господарств (ті мають лише чітко дотримуватися технології).

 

Одне з господарств, яке ми відвідали, налічує 13,5 тис. гектарів. Для порівняння: я обробляю 1700 га, мій товариш — 2800 га. У мене на підприємстві 28 дощувальних машин, три комбайни, обприскувач, із десяток тракторів, сівалки тощо. В мого товариша всілякої техніки ще більше. Натомість американський господар, що обробляє у вісім разів більше, ніж в мене, землі, обходиться чотирма комбайнами, стількома ж тракторами й сівалками, ще має два додаткових посівних комплекси для пшениці, два обприскувачі, 12 автомобілів різного призначення (одні підвозять аміак у поле, інші — ЗЗР тощо), елеватор на 100 тис. тонн і 78 дощувальних машин. А тепер найголовніше: у мене працюють 50 людей, у мого товариша — 80, а в американця — 8. А на гектар у нас однакові витрати на зарплату. За моїми мірками, у нього мало б працювати 450 людей, а не 8.

 

Разом із тим працівник господарства заробляє до 200 тис. доларів США на рік. Тобто система точного землеробства — це передусім зменшення кількості спеціалістів за рахунок підвищення їхньої якості. У цій системі дуже цінуються висококваліфіковані спеціалісти, які будуть її обслуговувати. Як на мене, це ще одна з основних причин, чому варто переходити на таку інноваційну систему господарювання.

 

Дешевше — не завжди економно Наразі сільське господарство дуже потерпає через безвідповідальність пересічних працівників на місцях. Людина має контролювати процес виробництва, але в жодному разі не повинна його погіршувати. Зрозуміло, що нікому не хочеться витрачати зайві гроші.

 

Тому якщо, наприклад, є обприскувач за 100 тис. євро, а цю ж роботу може виконувати обприскувач за 30 тис. євро (але до нього треба найняти ще дві людини), то середньостатистичний український аграрій швидше обере другий варіант. А втім, навряд чи заощадить, бо до 30 тис. євро додається ще й заробітна плата, податкові відрахування, а головне — людський чинник, який часом виливається ще не в одну тисячу євро…

 

У мене в господарстві, наприклад, із 28 дощувальних машин поки що лише п’ять повністю автоматизовані, решта потребують безпосереднього керування людиною. І ось був випадок, коли я поставив завдання інженеру-гідротехніку полити ділянку з нормою 300 м3 на гектарі.

 

Проконтролювавши процес поливу за допомогою GPS, я побачив, що частину ділянки він пройшов як треба, далі задрімав і дав полю 450–500 м3. Потім, щоб вписатися в норму, додав машині швидкості і вилив усього 150 м3. Проте ті 300 м3 я ж брав не зі стелі, а з потреб рослини (бо якщо їй дати більше, вона почне гнити, якщо менше — засохне). Тому складно навіть порахувати збитки через таку халатність. А ось у нових моїх машинах завдання оператора — лише натиснути кнопку запуску й задати потрібну норму поливу. Така машина проходить усе поле з однаковим показником. Людина може помилятися, а сучасні технології позбавлені головної вади — впливу людини на процес. Ураховуючи можливості високотехнологічних систем, господареві треба лише правильно поставити завдання, а машини виконають його максимально точно.

 

Ось лише один із процесів, побачених мною в американському господарстві: полем їде трактор, до трактора приєднано дві бочки й агрегат-аплікатор для внесення рідких добрив у ґрунт. Оператор лише керує трактором, а комп’ютер, який там стоїть, вирішує, скільки і у якому місці вилити цих добрив, керуючись даними, введеними дорадчою службою до програми. Комп’ютер аналізує дані вмісту поживних речовин у ґрунті, а також дані картографування врожайності на тій чи іншій ділянці. Виходячи із цих двох основних чинників, комп’ютер сам розраховує, скільки яких поживних речовин потребує рослина на тій чи іншій конкретній ділянці.

 

Саме за американським зразком я почав упроваджувати систему точного землеробства у своєму господарстві. Розпочав із точності сигналу GPS. Можна було витрачатися на платний сигнал або один раз купити власне обладнання. Я обрав другий варіант і купив станцію RTK з точністю сигналу до двох сантиметрів, яка обійшлася у 12 тис. євро. Другий крок — картографія й аналіз ґрунтів на кількість поживних речовин, рівень рН тощо на різних ділянках поля. Така опція коштує приблизно 500 грн на гектар. І третій момент — картографування врожайності. Це додаткова опція, яку встановлюють на кожен комбайн, коштує 5,5 тис. євро за одиницю. З її допомогою можна з’ясувати, яка ділянка поля дає більший урожай, а яка менший. Лише маючи такі дані, можна скласти алгоритм дій: десь дати більше добрив, десь менше, десь посіяти густіше, десь рідше. Тобто тут уже постає завдання диференційованого внесення добрив і сівби.

 

Усе це — інструменти для впровадження системи. Та головне і, мабуть, найскладніше у цьому — структурування й комплексний аналіз зібраних даних, що дає відповідь на запитання «що робити?». От, власне, у США про це дбають дорадчі служби. В Україні вже також діють відповідні платформи, такі як АгроOnline.

 

«Альфа-Агро» наразі перебуває на етапі картографування ґрунтів і врожайності. На черзі — заміна всіх старих дощувальних машин на автоматизовані, придбання обприскувача з пофорсунковим відімкненням.

 

Також ми плануємо купити змішувальну станцію для добрив, щоб самим робити рідкі добрива, бо, як показав американський досвід, вони набагато ефективніші, ніж сухі. Наступний крок — придбання машини для диференційованого внесення добрив, і останнє — закупівля обладнання для підживлення в рядок. Цей план у нас розписано на два-три роки, залежно від того, скільки ми вивільнимо коштів. І лише тоді, коли буде виконано не менше як половина плану, я звернуся до фахівців, які допоможуть поєднати всі отримані дані в систему. Усе це — величезні затрати, проте час і ринок диктують свої умови. Тож або ми будемо змінюватися й рухатись у бік інноваційних технологій, або на наше місце прийде хтось прогресивніший.

• Фостій Марина
• 25 жовтня 2018 р.
• 0