Грані кадрової проблеми

Грані кадрової проблеми

Лариса Старікова, координатор Аналітичного центру Аграрного союзу України

«Ні, краще все оформити правильно, не хочу я тих проблем», — кажуть нині ті, хто ще недавно не бачив жодних причин для офіційного працевлаштування сезонних працівників. А все тому, що відповідальність за порушення законодавства про працю врешті-таки кардинально змінено.

 

Оформлення працівника на час, що менший за фактично відпрацьований, чи взагалі допуск до роботи без офіційного оформлення, виплата зарплати без паралельних відрахувань до пенсійного фонду та сплати податку цьогоріч коштували роботодавцеві 30 мінімальних зарплат, чи то пак 111 690 грн. А замість трикратної мінімальної зарплати (11 169 грн) — за недопущення до здійснення перевірки та створення перешкод — тепер доведеться викласти 100 мінімальних зарплат (372,3 тис. гривень). Зрозуміло, що покласти край проблемі самими лише штрафами й перевірками навряд чи можливо. Втім, кроки до її подолання зроблено…

  

Ще трохи — і зникне з горизонту те покоління, яке пам’ятає винагороду за рацпропозиції. Тепер власник дуже здивується, якщо його менеджер чи спеціаліст порушить питання про своє авторство над удосконаленням чи то технології, чи то системи менеджменту. То байдуже, що у світі корпорації щороку виплачують неабиякі суми своїм ключовим фахівцям та управлінцям, безпосередньо враховуючи їхній внесок у збільшення вартості активів. У нас такого немає і навряд чи буде. Принаймні сьогодні ні в кого з законотворців не виникає сумніву в тому, що об’єкт інтелектуальної власності працівника, створений за час виконання службових обов’язків, належить роботодавцю. Всупереч усьому, зокрема духу й букві Угоди про асоціацію з ЄС (хоча Конституція й визнає недоторканість власності), спектр об’єктів права інтелектуальної власності розширився, а національне законодавство вже давно тут гармонізовано з міжнародним…

 

Утім, може, настануть усе ж колись часи, коли за недотримання прав інтелектуальної власності запровадять не менші штрафи, ніж за приховане працевлаштування. Інноваційний розвиток не менш важливий, ніж наповнення пенсійного фонду й соціальний захист.

 

Поважні державні мужі неодноразово озвучували проблему кадрового голоду в Україні. Мовляв, як так сталося, що держава витрачає кошти на підготовку фахівців, а вони потім утікають за кордон і там працюють на розквіт чужих економік? Обговорюючи, які фахівці потрібні, на найвищих рівнях порушили питання про їхню сертифікацію. Власне, крок цей став певною мірою революційним — адже не «диплом державного зразка» тепер стає свідченням кваліфікації фахівця, а незалежне підтвердження відповідності його знань. У світі, зокрема, діє не просто атестація фахівців на їхню обізнаність із певного фаху, а ще й система сертифікації акредитаційних систем. Аби зробити це належним чином, є добре відомий міжнародний стандарт ISO 17024.

 

Ще з 1990-х років в Україні діє Асоціація якості, яка здійснює незалежну сертифікацію на основі цього стандарту. Щоправда, таку процедуру на сьогодні там пройшли лише близько 5000 осіб, включно з фахівцями з країн СНД...

 

Нехай там як, наймана праця сьогодні суттєво поступається місцем самозайнятості. Ціла низка галузей, численні ринкові ніші сьогодні залучають мінімум найманих робітників: починаючи від щойно узаконених сімейних фермерських господарств і закінчуючи сферою НоReCа й торгівлі.

 

Інноваційний бум, інформаційні та промислові технології останнім часом суттєво розширили межі цього сегменту. Та окрім фахової і класичної вищої освіти сучасний бізнес потребує вдосконалення майстерності в бізнес-адмініструванні. Простіше кажучи, дедалі більшої актуальності набуває спеціалізація у сфері керування. Саме тому на зміну факультетам економіки, менеджменту й права, які розквітали в навчальних закладах у не такі вже й далекі часи «дикого капіталізму», приходить МБА. І це свідчить про позитивний розвиток ситуації. Повільний, складний, але, зрештою, правильним курсом!

 

Питання «Чи можна побудувати комунізм в окремо взятому колгоспі?» вже перестало бути риторичним. Прогресу в детінізації чекали 20 років, скільки чекати визнання інтелектуальної праці взагалі невідомо, але будувати світле майбутнє в окремо взятому кооперативі можна вже сьогодні. Принаймні законодавство дає для цього всі підстави. Тут і оплата праці звільнена від оподаткування — звичайно в тому разі, коли це не найняття, а трудова участь у спільній кооперативній справі (зокрема й управлінська). Тут і можливість формувати кооперативні фонди на кшталт пенсійних (бо яка ж пенсія, коли немає обов’язку сплачувати кошти до пенсійного фонду), і встановлювати розмір пенсійних виплат. Тут і інвестиційний розвиток, бо на дивіденди можна пустити тільки 20% доходу, визначеного до розподілу. Тут і можливість формувати власні внутрішні процедури, включно з вимогами до кваліфікації та кадровою політикою. (А кому це взагалі заборонено? Хіба це стосується не тільки кооперативу?) Щоправда, як показує досвід, можливості трансформуються в реалії тільки тоді, коли за їх невикористання передбачено відчутні санкції….

 

Інтегрувальним чинником детінізації заробітків, поваги до інтелектуальної власності, забезпечення належної кваліфікації на виробництві та в бізнесі, сталого розвитку кооперативу є той самий ЕйчАр — керування людськими ресурсами. У нас це зазвичай називається кадровою політикою. Та чи приділяє їй бізнес і суспільство належну увагу?

  • Макутис Марина
  • 26 жовтня 2018 р.
  • 0

Новини

Техніка vs Технології 30 жовтня 2018 р.