«Господарювати у щасливому місці»


Як і чимало своїх ровесників, 23-річний Микола й 20-річний Віктор мріють про яскраві враження та фахові перемоги. Їхня мама Ольга Вікторівна мріє про щасливу долю для синів, а батько Анатолій Миколайович — про те, щоб у майбутньому вони господарювали на своїй землі. Вони — Тиховоди — хліборобська династія, що з діда-прадіда обробляє солону землю Приазов’я. Тож і нова сторінка родинного життєпису — в селі Чкалове, яку молода сім’я розпочала майже два десятиліття тому, передусім, стосувалася саме сільського господарства…

«За шану люди праці віддячать сторицею»

Голова тутешньої об’єднаної територіальної громади, якого ми з Анатолієм Миколайовичем зустріли дорогою до Чкалового, ще здалеку привітно помахав нам рукою, а під’їхавши ближче, відразу перейшов до конкретики: керівник агрогосподарства мав терміново зустрітися з активістами, щоб обговорити деталі якоїсь важливої справи…

– Взаємодіємо з громадою по всіх важливих для неї питаннях, — пояснює господар. Його розповідь про сьогодення такого партнерства пронизана оптимізмом. Анатолій Тиховод не втрачає віри в те, що українці здатні збудувати громадянське суспільство і, схоже, готовий захищати кожного, хто живе з праці своїх рук, обробляючи ниву. А тому переконаний, що на початковому етапі відкриття ринку сільськогосподарської землі, доки не буде ретельно відшліфоване законодавство, тільки територіальні громади повинні мати право її викуповувати.

Власне, й агрофірма, яку назвали «Ольвією» (що в перекладі з давньогрецької — щасливе місце), народилася у вирі реформ, саме на довірі й сподіваннях. Люди довірили свою землю йому, дипломованому агроному, котрий до того ж зарекомендував себе вмілим і компетентним керівником. Очоливши правління КСП ім. Чапаєва, Анатолій навряд чи уявляв, як радикально змінить долю цього господарства в майбутньому. Так, на початках довелося буквально на ентузіазмі обробляти колишню колгоспну, а тепер орендовану, землю. Довелося зіткнутися з усією палітрою нюансів буремних «двохтисячних». Проте ж якою слушною була ота батьківська настанова: «Шануй, сину, людей праці, і вони віддячать тобі сторицею»! У скрутну хвилину молодому господареві прийшли на допомогу сусіди-аграрії: хто позичив комбайна, хто пальним поділився, хто пособив із грошима на насіння й добрива. Крок за кроком, «Ольвія» виборсалася з колгоспних боргів і зіп’ялася на ноги. 

Нині, тісно співпрацюючи з провідними світовими виробниками, агропідприємство щороку вирощує 10–12 культур. Займаються насінництвом. Заклали інтенсивний сад — вирощують персики, груші, яблука й черешні. Мають амбіції, щодо нішових напрямів рослинництва й садівництва, відроджують птахівництво і тваринництво, експериментують з інноваційними підходами, щодо ґрунтообробітку.

За два десятиліття навколо прогресивного керівника згуртувалася надійна команда фахівців. Компанія опікується діяльністю групи господарств, що загалом мають в обробітку понад шість тисяч гектарів орендованої землі у Приазовському і Якимівському районах Запорізької області. На часі — нові горизонти й нові здобутки.

«Чесноти, на яких має триматися держава»

– У суспільстві сьогодні виник шалений дефіцит порядності й честі, — зауважує Анатолій Миколайович, коли розмова заходить про відповідальність бізнесу. — Здебільшого тільки в сільській глибинці нині ще можна зустріти ці чесноти, але ж на них має триматися держава!..

Власне, ці людські якості у хліборобській родині Тиховодів плекають, як найбільшу цінність, передаючи з покоління в покоління — ще від прапрадіда Дениса, котрому за мужність і героїзм під час російсько-японської війни Микола ІІ подарував 30 гектарів землі в Приазов’ї. Його син Ілля Денисович одним із перших осідлав «Фордзона», щоби краще орати ниву в колгоспі ім. Фрунзе. Механізаторську естафету підхопили і його сини Микола та Віктор. Батько Анатолія, Микола Ілліч Тиховод, змалечку брав із собою в тракторну бригаду сина Толіка (у 13 років підліток уже жнивував за кермом комбайна), навчаючи хлопця працювати відповідально й добросовісно, «щоб не соромно потім було людям в очі дивитися». 

Ту татову науку Анатолій Миколайович добре пам’ятає і прагне передати своїм синам — Миколі й Віктору. Вони, власне, зростали разом із «Ольвією». В ті буремні роки вільного часу в керівника агрофірми практично не було, тому «вигулював» малечу в полях:

— Заберу їх на УАЗі покататися (одному тоді шість було, а другому — три), — дивлюся, а вони на задньому сидінні позасинали. То я акуратно їду, щоб вони не попадали, — пригадує він свої батьківські університети…

Так само акуратно, з повагою до внутрішнього світу дітей, батьки приглядалися до їхніх уподобань.

— Старший змалечку ходив із молотком і розбирав усе, що вдома ламалося, а молодший — із сапкою, — усміхається пані Ольга, розповідаючи, як привчали дітей до праці. Щось демонстрували власним прикладом, щось запозичили у своїх батьків…

Звісно ж, у дитинстві все це більше нагадувало захопливу гру — зі списком завдань і часом на кожне, які мама (педагог за освітою) видавала кожному з братів. Старший якось навіть дописав собі у той список ще одне індивідуальне завдання: «ТО велосипеда — півтори години». Розібрані будильник, магнітофон і радіо стали початком пізнання нового й цікавого світу механіки й технологій.

— Коли Коля пішов працювати помічником комбайнера, самотужки відкалібрував на комбайні прилад, що вимірює вологу й урожайність, — додає Анатолій Миколайович. — Власноруч облицював свого РАФа шумопоглинальними матеріалами, і тепер його машина їде тихіше, ніж «Ауді»…

Нині дипломований інженер-механік Микола Тиховод щоранку долає 50 кілометрів, дістаючись на роботу із Чкалового в Давидівку, де базується ще одне господарство групи. Передусім молодий фахівець оновив облікові процеси й ініціював установлення датчиків мотогодин, а ще запустив роботу вулканізатора, що суттєво заощадило витрати пального. Сам юнак про свої здобутки розповідає неохоче. Навіть про президентську стипендію сина-відмінника батьки дізналися випадково. Втім, усі в селі добре знають, що хлопець ніколи нікому не відмовить, коли, скажімо, щось зламалося й треба допомогти…

«Батьки б нас не зрозуміли…»

Що ж до принципових питань — у сім’ї Тиховодів не заведено хитрувати й обдурювати один одного, нехай якою була б ця правда… Вже навіть навчаючись у Таврійському державному агротехнологічному університеті імені Моторного (Микола цьогоріч отримав диплом магістра за фахом інженер-механік, а Віктор перейшов на четвертий курс факультету агротехнологій), хлопці вважали за доцільне обговорювати й узгоджувати з батьками всі принципові питання. Скажімо, щодо серйозних покупок, поїздок (усі в сім’ї обожнюють мандрувати й на зимові свята залюбки їдуть на гірськолижний відпочинок) чи навіть розваг. Власне, чому б і ні?

– У комп’ютерні ігри ми в дитинстві грали небагато — 45 хвилин на день, — розповідає Віктор. — Мали не лише вивчити уроки, а й виконати певні домашні справи, наприклад, прибрати в палісаднику чи прополоти грядку, позбирати яйця в пташнику чи погодувати тварин (у нас дев’ять собак). А кишенькові гроші можна було заробити на збиранні черешні або ж на ділянках гібридизації, куди ми вже в 13–14 років ходили разом з іншими працівниками визбирувати нетипові рослини…

– У нас, звісно, був вибір — працювати чи не працювати, — зауважують хлопці. — Але якби ми не допомагали, батьки б нас не зрозуміли…

Власне, мабуть, почуття обов’язку й довіра до світогляду батьків — це той місточок між поколіннями, якого часто так бракує у взаєминах. Як його збудувати? Тиховоди кажуть, що все вийшло саме собою (чи, можливо, вкотре спрацювали оті людські чесноти, які важко виміряти за вагою й розміром?).

До слова, інтерес Віктора до насінництва і його прагнення розвиватися в агрономії підтримали професіонали. Йому, студентові-третьокурснику, запропонували роботу контролера на ділянках гібридизації насіння легендарного бренду Pioneer (компанія Corteva Agriscience), що є давнім партнером «Агрофірми „Ольвія”». Хлопець із гордістю показує запис у трудовій книжці й зізнається, що дуже хоче досягнути таких високих фахових результатів, аби родина ним пишалася — як старшим братом, котрого кафедра вишу рекомендувала до вступу в аспірантуру. До слова, один винахід Миколи вже суттєво поліпшив ефективність роботи на ділянках гібридизації Pioneer,а це 120 гектарів під кукурудзою і 60 гектарів під соняшником. Щоб швидше й краще прибрати батьківську лінію гібрида, молодий інженер разом зі зварювальником і токарем розробив спеціальне прилаштування на передню частину трактора Т25 — результат приємно вразив і надихнув. Як зізнаються молоді аграрії, в них ще багато цікавих ідей на перспективу, тим паче, що партнерство з такими прогресивними компаніями, як Corteva Agriscience додає впевненості й професійного оптимізму.

 

***

Тих, хто каже, що в села немає майбутнього, ця родина здатна переконати в протилежному. Як мовиться, не має значення, де ти живеш — важливо, що ти відчуваєш і у які цінності інвестуєш.

СПРАВЖНЄ створюють справжні особистості. І їхні конкретні справи — це проекція власних цінностей. Скажімо, ідеальному газону на стадіоні у Чкаловому можуть позаздрити навіть спортивні об’єкти в обласних центрах. Потужний  соломоспалювальний генератор збудований у селі ,  суттєво здешевив громаді отримання тепла. Вишуканий інтер’єр сільської кав’ярні «Кавовий Kiss», де нині господарює Ольга Вікторівна, — чудове місце для відпочинку й спілкування молоді.

З часом родина планує започаткувати нові цікаві ініціативи й проекти, залучаючи до них гостей з усієї України. Тиховоди-молодші мріють про те, що й Чкалове колись вражатиме гостей своєю естетикою й достатком, як села Бельгії та Франції, де мали нагоду побувати юнаки. То, як мовиться, далі буде?..

 

 

 

Джерело:

АгроМаркет

  • Фостій Марина
  • 24 жовтня 2019 р.
  • 0