Земельна реформа чи земельна прірва?!

Мало хто знає, що засновник всісвітньо відомої мережі Макдональдс Рей Крок не винайшов ані жодного гамбургера ані картоплі фрі. Він просто, як нині модно казати зараз, «віджав» у справжніх авторів найвідомішого фастфуду Мака і Діка Макдональдів всю технологію та кухню. Але не гамбургери зробили Рея Крока мільярдером. Справжні перші мільйони засновникові принесла земля. Та сама земля, на якій стояла мережа ресторанів швидкого харчування, що розросталася дуже швидко. Маючи землю, Крок зміг догсягти того, що брати Макдональди були просто змушені продати йому все – свої рецепти, технологію і найдорожче – своє ім’я. Підсумок – Рей Крок став мільярдером, господарем всесвітньої мережі швидкого харчування. А автори ідеї так і лишилися господарями усього лише маленького придорожнього ресторанчику у Каліфорнії, хоч і з парою мільйонів доларів на рахунку.    

Аналогія між Америкою 50-х та Україною 2019-го, можливо й не зовсім коректна, однак, показова у тезі: якщо тебе позбавлять землі, то позбавлять усього. Земля – головна цінність країни. Останній актив. Найдорожчий. Усі ласі шматки – заводи, підприємства, шахти, словом, усе, окрім землі, розкуплено за безцінь, а подекуди й просто розграбовано. Як у відомому фільмі «все уже украдено до нас». І ось залишилася земля. Земля сільгосподарського призначення це хліб. Щороку земля годує мільйони українців. І, як би не пафосно це не лунало, цей хліб в нас простих громадян намагаються забрати. І ось у який спосіб.  

12 листопада 2019 року Верховна Рада у першому читанні ухвалила законопроект №2178-10 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення», згідно якого скасовується мораторій на продаж землі сільсьскогосподарського призначення. Це означає, що величезні поля, лани, безкраїні сади, словом усе, що вибачите з вікна вашого авто, подорожуючи Україною, можна продавати. Здавалося б, нічого страшного не відбувається. Ринок землі десятиліттями, а то й століттями вже існує в багатьох розвинутих країнах світу. І там землею сільгосппризначення торгують так само як, наприклад, квартирами чи будинками. Одне слово – нерухомість. І завдяки низкому рівню, а то й взагалі відсутності корупції, ринок землі в таких країнах є цілком прозорим. Все ясно, наче день. Побачив оголошення про продаж шматка землі, прийшов до господаря, запропонував ціну, вдарили по руках і угода відбулася. 

Однак, є декілька суттєвих відмінностей між нинішньою Україною та розвинутими державами. Ми ніколи не мали жодної практики продажу землі сільськогосподарського призначення. А нині через вищезгаданий законопроект №2178-10 нам цю практику намагаються нав’язати. І все це відбувається за умов тотальної корупції, непрозорості та нереформованої судової гілки влади. До того ж земельне питання форсують з блискавичною швидкістю. Таке відчуття ніби ті, хто так нашвидкуруч просувають земельну реформу, думають лише так: «ми у владі ненадовго, треба протиснути питання, якомога більше продати землі, «порішати» свої фінансові справи. А що відбуватиметься з землею далі, з громадянами – нас не цікавить. Ми вже будемо на офшорних островах і нам на все начхати». Такий сценарій хоч і виглядає апокаліптично, але не є вже таким фантастичним.

Якщо землю розпродають, значить це комусь потрібно, скажете ви. І абсолютно матимете рацію. А тепер давайте поміркуємо, хто у нас в країні за останні майже три десятиліття де-факто керує, розпоряджається державними ресурсами та отримує з цих ресурсів левову частку прибутку. Президент? Уряд? Парламент? А може ми з вами – громадяни? Треба бути дуже наївною людиною аби назвати когось із вищезазначених. Президенти, парламенти, уряди змінюються, не змінюються лише вони. У дитячому вірші Самуїла Маршака їх називають «владельцы заводов, газет, пароходов». Ось хто вже давно є де-факто міцною владою в країні. Тобто – олігархи. Промислові, енергетичні, природоресурсні, фінансові та інші ринки вони вже давно поділили. Однак, за найдорожчий актив олігархи через мораторій не бралися. І нині як ніколи сприятливий момент для поділу ласого земельного пирога. Отже, на кону – сотні мільйонів, а то й мільярди доларів.

Ухваливши законопроект у першому читанні «мавп’ячою» монобільшістю у Раді, нам оголосили – іноземцям землю не продаватимуть. Наче намагалися заспокоїти. Це ж підтвердив і президент. Мовляв, лише українцям і все. Але в цьому «зелена» влада маніпулює. Однак, про це трохи пізніше.   

Законопроект передбачає продаж не більше 210 тисяч гектар землі, так би мовити, в одні руки. Тобто одна людина матиме можливість придбати собі назавжди понад 200 тисяч га. Ви уявляєте собі об’єми цієї території? Селяни, які щодня працюють на землі й ті навряд чи уявляють. А між тим на такому шматку землі можна помістити 7 (сім!) таких держав, як Мальдиви, на яких залюбки відпочивають наші можновладці або ж 4 (чотири!) держави Сейшели, не менш популярні серед вітчизняного політичного бомонду або три Сингапура чи півтори Палестини. Ось вони масштаби територій. Завдяки так званій реформі, Україну просто поділять між собою декілька людей. І поділять назавжди.

Тепер повертаємось до продажу української землі іноземцям. Влада намагається нас переконати, що покупати її іноземцям буде зась. Однак, згідно законопроекту, що був проголосований у першому читанні іноземцям все можна. До другого читання законотворчі обіцяють підредагувати так, що громадянам інших держав скупати землю буде заборонено. І право на покупку матимуть лише громадяни України та українські компанії. Однак, усе це просто окозамилювання. По-перше, в Україні дуже багато заможних людей, що мають по 2 або по 3 громадянства. По-друге, навіть якщо шматок землі й належить виключно українській компанії, то що їй заважає «продатися» якійсь офшорній компанії у вигляді передачі корпоративних прав? Абсолютно нічого. І все відбуватиметься наче за законом.

Якими ж можуть бути наслідки від такого земельного гешефту? На український ринок землі можуть прийти дві категорії покупців. Перша – люди або компанії, що мають неймовірно багато грошей і їхній бізнес пов’язаний в тому числі з сільськогосподарським виробництвом. Це найбільш оптимістична категорія покупців. Принаймні, за таких умов існує ймовірність, що свій шматок землі вони оброблятимуть і вироблятимуть на ній певну сільгосппродукцію. Друга категорія покупців – спекулянти. Земля їм по правді не потрібна. І обробляти її вони не збираються. Найбільш ймовірний сценарій за таких умов – масова скупка, перетримка і далі спекуляція. Землю продаватимуть втричі дорожче або тим самим фермерам, що працювали на ній усе життя, або ж іноземцям через схему, що була окреслена вище. От лише маленьке питання – звідки фермери візьмуть гроші на землю. Існує версія, що ті ж олігархи роздаватимуть їм на це кредити через свої банки під драконівські відсотки, при цьому затягуючи агровиробників у нову боргову кабалу.    

У цій історії виникає ще одне важливе стратегічне питання. Питання національної безпеки. Навіщо Росії вести із Україною вести війну, що так дорого коштує? Збирати багатотисячну армію, везти зброю військову техніку, танки, витрачати величезні ресурси на захоплення наших територій, якщо нашу землю можна просто купити? Придбати через підставні фірми в оффшорах, через своїх людей в Україні ( таких, як ми знаємо, у Кремля в Україні чимало). І усе це буде набагато дешевше, ніж вести прямі бойові дії. Саме тому північний сусід, схоже, вже потирає руки в очікуванні відкриття ринку землі. Адже, чия земля, того й капці, той, так би мовити, дівчину й танцює. 

Якщо земельну реформу таки ухвалять остаточно, то чого ж слід чекати аграріям та фермерам, які вже десятки років обробляють цю землю. Абсолютна прірва. Адже все їхнє виробництво зав’язане саме на землі. Зерно – стратегічний продукт – дома у глечику з під квітів не виростеш. Те саме й з кормами для тваринної галузі. В нас ще не винайшли пігулку, щоб корова з’ївши її раз, давала молоко цілий місяць. Або немає такої породи свиней, що набирають вагу виключно від голодування. Звісно, поки що це сарказм та гіпербола. Але, якщо цілком серйозно, то фермери й аграрії не дадуть ані хлібу ані м’яса ані молока. За таких умов вони просто припинять свою діяльність. Відповідно, та «реформа», яку зараз намагаються нашвидкуруч протиснути призведе до знищення тисяч фермерських господарств, що виробляли свою продукцію для нас з вами.  Слід також не забувати, що разом за знищенням господарств буде знищено тисячі робочих місць. А отже тисячі родин залишаться без шматка хліба.

Саме тому сільгоспвиробники нині налаштовані на радикальну зупинку так званої земельної реформи. Країною вже прокотилася хвиля протестів. Селяни перекривають дороги, проводять мітинги під Верховною Радою та всі як один кажуть, що готові на більш радикальні дії, якщо влада їх не почує. І це не дивно. Адже їм вже нічого втрачати у разі впровадження таких земельних нововведень. Вони втратять найцінніше – землю, що годувала їх усе життя і поки що годує.

 автор Олександр Губиненко

• Фостій Марина
• 13 грудня 2019 р.
• 0