«Це не ринок землі, це продаж землі». Інтерв’ю з Лілією Бортич, головою Чернівецького осередку ГС «АСУ»


Лілія Бортич – аграрійка, голова Асоціації сільгоспвиробників Чернівецької області, членкиня правління Аграрного союзу України.

У рамках проєкту #ShpaltaTalks Лілія Бортич розповіла про запуск ринку землю, переговори з МВФ та фінансові можливості українських фермерів.

Продовольча безпека

Коли ми думаємо, що проблеми аграрного сектора десь там, у селі, і вони не стосуються нас, – це неправда. Він безпосередньо пов’язаний із тим, що ви купуєте у магазині, і ціною, яку ви сплачуєте. Аграрний сектор – це не простий бізнес, від якого залежить, чи будуть прибутки у власника, а такий, що пов’язаний із продовольчою безпекою країни. Тому в усіх розвинутих державах світу існує стратегія аграрного розвитку. Й усі закони, всі акти повинні ухвалювати згідно з цією стратегією – забезпечення аграрної безпеки і стабільности аграрного розвитку.

Те, що відбулося у Верховній Раді (голосуваня за Закон про землю у ніч проти 31 березня, – ред.), це було в 00:40 ночі – це не про аграрну безпеку і стабільний розвиток. Треба було врахувати всі плюси і мінуси. Це комплексне питання. І не казати: «Ура! У нас земельна реформа відбулася!» Не відбулося у нас ще нічого. Тому що земельна реформа – це лише загальний інструмент реформи сільського господарства, який дійсно нам потрібен. І ті земельні відносини, які у нас були, їх уже давно треба було поміняти. Необхідно було робити прогресивні ринкові відносини, бо ринок землі в тому вигляді, в якому він зараз є, – це не ринок землі, а її продаж. Є різниця між продажем і ринком землі, яка зрештою позначиться на вашій кишені. Від того, як будуть вирощувати продукцію, наскільки аграрії зможуть інвестувати у розвиток виробництва, залежить ціна продуктів, які ми купуємо у магазині.

Закон про ринок землі недопрацьований

Якщо говорити про продовольчу безпеку, то 2008 року аграрний сектор вивів Україну з кризи, 2014-го вивів із кризи. І зараз 2020 рік. Зважаючи карантин, практично ніякий бізнес не може працювати. Єдина надія, що аграрний сектор зможе вивести країну з кризи і дасть можливість поштовху, і ми не завалимо цю країну.

Що ухвалили депутати? Можна буде в одні руки придбати 100 гектарів землі. Хто може? Фізичні особи, громадяни України. Але якщо порівняти з Польщею чи Румунією, то там купують люди, які збираються працювати на цій землі. Є країни, де ти маєш показати бізнес-план і гроші, які у тебе є, тобто довести, що землю й далі будуть обробляти. У нас такого запобіжника немає. Закон набуде чинности з 2021 року, мовляв, аби криза пройшла й у фізичної особи-громадянина України була можливість стати на ноги, заробити гроші.

Насправді кажу вже, що фермери середнього класу зараз не можуть отримати кредити на землю. І в гарні часи банки казали, що ми будемо кредитувати до 10% земельного банку. Більше не будуть – це ризик. Вони рахують, скільки грошей ти можеш заробити на цій землі, і є нормальні підходи, коли вони знають, кого будуть кредитувати, а кого – ні. Але водночас це ж Україна: є недоброчесні банки, які сказали, що готові кредитувати в будь-яких об’ємах. Тому що вони знають, що через декілька років чи навіть наступного року людина не зможе погасити цей кредит, і банк землю забере.

Наступний етап. 2024-го землю зможуть купувати юридичні особи, компанії до 10 тисяч гектарів. Немає механізму перевірки: одна людина може бути по-різному зареєстрована, є афілійовані особи, є схеми. І можна обійти це обмеження і використовувати землю не для виробництва, а для спекуляції. Ми, аграрники України, пропонували, аби була заборона перепродажу землі: якщо купив землю – повинен на ній працювати, а не використовувати для спекуляцій. Зараз ринок буде низький через кризу в Україні і світі, і є велика кількість людей із вільними грошима. І це не аграрії, які можуть скупити землю, а потім «сидіти на ній» і через декілька років перепродати. Але в такому разі заробить не фермер із села, а спекулянт.

«Диявол криється у деталях»

В Україні зараз близько 10 млн га земель державної власности. Насправді я погоджуюся, що держава – не найкращий менеджер. Але земля у її власності – це спільна земля українців. І зараз дійсно треба зробити її інвентаризацію, передати на громади, щоб вони не продавали, а здавали в оренду на аукціонах. Нині величезна вартість оренди на аукціонах за рік. За 5 років узагалі плату за землю відбиваєш, а далі вона працює на наступні покоління. Якщо продати її, це буде не державницький підхід. І передачу землі вписали у цьому законі. Але механізму передачі і як далі громади будуть використовувати, не зробили. Диявол криється в деталях: є правильні речі, які аграрники пропонували зі старту, та немає комплексного бачення і підходу до цієї проблеми.

Ігри з Міф

Найбільше мене бентежить, що, замість того, аби сісти за стіл переговорів, нас водили за ніс із вересня, нас слухати не хотіли. Пан Зеленський, коли він став президентом, сказав, що буде спілкуватися з професійними асоціаціями, почує кожного. І ми дійсно сподівалися на діалог. Та його не було. Нам сказали одразу: буде так, тому що хоче МВФ. Ми були в складі делегації, яка йшла на зустріч із МВФ, і в обличчя сказали, що вони не можуть нам, аграріям, диктувати умови і казати, як хазяйнувати у нашій країні. Знаєте, яка у них була відповідь? Вони були дуже здивовані, і сказали, що не пропонували Україні таку модель. Вони зазначили, що уряд України повідомив, мовляв, рішення підтримали аграрники і просять 200 тисяч гектарів юридичним особам в одні руки. Ми здивувалися. Представники МВФ – це люди з Америки, Європи, вони розуміють, що в їхніх країнах такого немає, а їхня основна мета – підтримка і розвиток середнього бізнесу. Вони знають, що основою економіки є знищення монополій і розвиток середнього бізнесу.

Аграрії сказали, що не згодні, бо хочуть нормальну європейську модель, де стимулюють розвиток бізнесу, де підтримують, де є фонди на придбання землі людям, які на ній працюють, де є стратегічне бачення.

Ми говорили з МВФ, вони кажуть, що розуміють, у якій ситуації зараз Україна. І вони нам сказали, що ринок землі зараз не є таким принциповим питанням, як «антиколомойський» закон. Тому що для МВФ головне, щоб Україна позбулася олігархічного минулого. А у якому вигляді ринок землі буде діяти, це залежить від діалогу, бачення аграрних асоціацій.

Незалежно від того, як погано в країні, з природою, зі світом, аграрії завжди живуть завтрашнім днем. Орати треба, сіяти треба, незалежно від того, як тобі погано. В мене торік 1000 гектарів збив град, я встала на ноги і сказала: «Поїхали далі». Я не маю право залишати землю без збіжжя, вона не терпить порожнечі.

Зараз аграрний сектор – 17% ВВП у країні і 40% валютної виручки. Разом із нами розвиваються безліч секторів економіки. Я сподіваюся, що у парламенту вистачить мудрости переглянути цей законопроєкт і дійсно внести всі підзаконні акти й усі необхідні документи, які зроблять цей закон дійсно робочим.

Треба захистити людей від рейдерства. У перший день після того, як закон почне діяти, у нас з’явиться нова професія – збирачі земель українських. Тому що їм треба консолідувати 100 гектарів, потрібно, щоб усі на цьому полі захотіли продати землю. Ми прекрасно знаємо, що правоохоронна система не працює, знаємо, що таке рейдерські захоплення. Немає довіри до державних інститутів – це проблема. Немає заповненого державного кадастру, реєстру, який працює. На одній ділянці є декілька власників – усі ці питання досі не вирішені.

2024 року на ринок зайдуть великі гравці. У законі пише, що землю можна купувати лише за безготівковий розрахунок, і гроші повинні бути легальними. Ти зобов’язаний показати джерело доходів. Це для того, щоб не відмивали кошти. Але є схеми. Всі ми знаємо, що у них гарні юристи, які знайдуть вихід із цієї ситуації.

Чи є реальні загрози, що українську всю українську землю куплять?

Фізичні особи можуть купувати землю, але заборона росіянам. Та водночас ми бачимо, що багато людей мають подвійне громадянство. І чи є в нашої системи можливість перевірити, чи має людина громадянство іншої країни, я не знаю. 10 тисяч гектарів у одні руки юрособам, чи є у нас можливість перевірити бенефіціарів і забезпечити, аби вони не були громадянами інших держав, теж не знаю.

Чи знаєте ви, що закордоном, у Нідерландах, земля дуже дорого коштує, бо там найбільша концентрація людей на 1 квадратний кілометр. Там пенсійні фонди купують землю не для того, щоб заробляти (бо земля має найменший відсоток інфляції), а тому, щоб просто вкласти гроші і вони росли. До нас, до аграріїв, приходили представники іноземних пенсійних фондів і казали: «Чого ви переживаєте? Ми купимо всю вашу землю, а потім будемо вам здавати в оренду. А ви будете платити нам набагато менше». Зараз ми платимо близько 12% нормативної грошової оцінки, за державну землю – 25%. Вони готові були нам здавати за 3% нормативної грошової оцінки. Вони кажуть, що їх не цікавить заробіток на цій землі, вони хочуть вкласти гроші в землю, а далі за роки вони виростуть. І чи є побоювання, що всю землю скуплять? Так, є. Тому що, на жаль, зараз Україна не суб’єкт, а об’єкт. І те, що наша держава ухвалює такий закон о дванадцятій ночі, лише доводить це. Замість того, щоб переприйняти бюджет України, зробити оптимізацію витрат, подивитися на внутрішні ресурси, ми діємо як об’єкт.

Фермери не зможуть викупити власну землю

Зараз люди, які працюють на цій землі, не зможуть викупити її. В 90-х держава намагалася створити клас фермерів. Людина могла взяти 50 гектарів у постійне користування для розвитку фермерського господарства, багато хто так і зробив. І відтоді всі ці роки працювали. Зараз їм дають можливість викупити свою землю. Я побоююся, що фермери не мають змоги. Люди чекали кредити – їм не дали. Люди чекали компенсації від держави – не отримали. Вони просто не в змозі придбати власну землю, на якій вони працювали 30 років. Це може бути величезною проблемою. Зазвичай у 90-ті віддавали ділянки проблемні, погані, щоб фермери могли їх підняти з нуля і самі розвити свою справу. Справедливо було б віддати їм цю землю, тому що вони користуються нею 30 років. А зараз вимагати у тих людей без можливости кредитування викупити власну ж землю, яку вони розвивали, несправедливо.

Висновок

Якщо підсумувати, то цей закон, який зараз ухвалила Верховна Рада, – лише перший крок. Аграрії і з одного боку, і з іншого поставилися до нього негативно. «Секта 200 тисяч» поставилися негативно, бо в законі прописано до 100 гектарів юридичним особам. «Секта середнього аграрія» теж негативно поставилася, бо сказали, що  продавати можна. А де взяти фінансові механізми? Немає впевненості у тому, що завтра цю землю не відберуть. Коли ми зустрічалися з урядом, то казали: «Зберімося і зробимо такий закон, який влаштовуватиме всіх, і перш за все інтереси України. Нас завтра з вами може тут не бути, а Україна залишиться, і нам треба зробити так, щоб ми залишили по собі країну, якою можна пишатися і яку не соромно залишати нашим дітям».


Джерело https://shpalta.media/2020/04/05/ce-ne-rinok-zemli-ce-prodazh-zemli-intervyu-z-liliyeyu-bortich/


  • Фостій Марина
  • 6 квітня 2020 р.
  • 0

Новини