Про проблеми реєстрації договорів оренди (станом на серпень 2016 року)

Про проблеми реєстрації договорів оренди (станом на серпень 2016 року)

Земля є основним активом сільгоспвиробника. Основне виробництво сільгосппродукції, продовольча безпека держави та її експортний потенціал сьогодні напряму залежать від здатності сільгоспвиробників вести стале виробництво. Однак окрім природних стихій, які стоять на заваді стабілізації ситуації в сфері сільського господарства, ми хронічно маємо ще й численні "рукотворні" проблеми, які, лишаються невирішеними роками. Одна з найбільш значимих і болючих з них - це державна реєстрація права оренди землі. Багаторічний безлад, корпоративні війни між органами державної влади за право відання земельними відносинами, недбале ставлення до інформації про земельні права і їхні обтяження, тасування компетенції в колі реєстраторів права  оренди землі продовжують викликати нарікання з боку сільгоспвиробників.

Прикріплені файли та додаткові матеріали

Зміни і доповнення до нормативних документів щодо уникнення подвійної реєстрації права оренди землі

Аналітичний центр АСУ дослідив ситуацію, яка склалась станом на серпень 2016 року в питанні реєстрації права оренди землі, зробив висновки і надав пропозиції щодо її нормалізації.

Інформація про договори оренди землі, які були зареєстровані в Центрі Державного Земельного Кадастру та в інших джерелах відповідно до вимог законодавства, чинного на момент реєстрації договору оренди, на цей час не передана у повному обсязі до Реєстраційної служби, на яку нині покладені функції реєстрації права оренди землі. Це потенційно надає змогу власнику земельної ділянки укладати декілька договорів оренди на ту саму земельну ділянку. Останнім часом рейдери почали активно користуватися цією ситуацією, що викликає справедливі нарікання з боку доброчесних орендарів та веде до дестабілізації сільськогосподарського господарювання.

2. Історія реєстрації договорів оренди землі

У 1991-1998 роках реєстрація договорів оренди землі велась у відповідності до ст.9 Земельного кодексу України 1991 року. Згідно цього документу реєстрація договорів оренди здійснювалася місцевими радами народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. Законодавчо-нормативна база, у тому числі реформаторський Указ Президента України від 23.04.1997 р. № 367/97 «Про оренду землі», яким було врегульовано основні питання оренди землі, в ті часи не приділяла особливої уваги питанням реєстрації договорів оренди. Хоча на практиці інформація про зареєстровані договори оренди фіксувалася в Книзі записів договорів на право тимчасового користування землею реєстрації договорів оренди, яка запроваджувалася Постановою Кабінету міністрів України № 197 від 17.03.1993 року. Форма цієї книги затверджена "Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди)", затвердженою наказом Держкомзему N 28 від 15.04.93. 

Державна реєстрація договорів оренди фактично була запроваджена з прийняттям Закону України "Про оренду землі" 6 жовтня 1998 року (в початковій редакції закону - стаття 18, в чинній редакції – стаття 6). Стаття 16 цього закону встановлювала, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після досягнення домовленості з усіх істотних умов підписання його сторонами і державної реєстрації. У розвиток цього закону була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України № 2073 від 25.12.1998, яка врегульовувала порядок державної реєстрації договорів оренди землі. Забезпечення державної реєстрації договорів оренди землі у відповідності до цієї постанови було покладено на виконавчі комітети сільських, селищних та міських рад за місцем розташування земельної ділянки. Факт державної реєстрації засвідчувався гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради. Після засвідчення факту державної реєстрації договір оренди реєструвався у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, яка велась державним органом земельних ресурсів. Забезпечення реєстрації договорів оренди покладалося на відповідні державні органи земельних ресурсів – районні відділи земельних ресурсів, управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування. 

Держкомзем також видав Наказ № 43 від 4 травня 1999 року "Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі. Цим документом була затверджена форма Книги записів державної реєстрації договорів оренди землі (додаток 7).

Наступним кроком у розвитку питання реєстрації договорів оренди став Указ Президента України № 134 від 17 лютого 2003 року "Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру".  Цим указом функції з державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру покладалися на Державний комітет України по земельних ресурсах. У розвиток Указу Президенту Держкомзем видав Наказ № 174 від 2 липня 2003 року "Про затвердження Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель", у якому функції з реєстрації договорів оренди землі були покладені на реєстраторів Державного реєстру земель – структурні підрозділи Центру Державного земельного кадастру, які вносили відомості до бази даних АС ДЗК, здійснювали видачу та реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди (суборенди) землі, а також вели Книгу реєстрації договорів оренди. Цим документом також була затверджена форма Книги записів реєстрації державних актів власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі. Договори оренди землі реєструвалися в розділі 4 цієї книги, який мав назву "Записи державної реєстрації договорів оренди землі". Саме в цьому нормативному документі була прописана процедура реєстрації договорів оренди землі, саме цим документом були введені так звані "обмінні файли". Порядок ведення державного реєстру земель був визначений тимчасовим до прийняття закону "Про державний земельний кадастр України".

Жодної згадки про перенесення інформації, яка на той час містилася в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженої Наказом №43 від 4 травня 1999 року до Книги реєстрації, затвердженої Наказом № 174 від 2 липня 2003 року в нормативних документах надано не було.

Закон України "Про державний земельний кадастр" був прийнятий 7 липня 2011 року. Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень цього закону Кабінету Міністрів України доручалось до 1 січня 2012 року забезпечити створення єдиної інформаційної системи Державного земельного кадастру та перенесення до неї записів про державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень, обтяжень у їх використанні, зареєстрованих у Державному реєстрі земель, який вівся у відповідності до Наказу  №174 від 02.07.2003. Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення реалізації прав на нерухоме майно та їх обтяжень при їх державній реєстрації", який був прийнятий 9 грудня 2011 року термін внесення інформації був продовжений до 1 січня 2013 року. Кабінет Міністрів України до 1 січня 2013 року також мав забезпечити створення нормативної та матеріально-технічної баз ведення Державного реєстру  речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Державного земельного кадастру.

3. Історія реєстрації права оренди землі

Державна реєстрація договору оренди землі, яку починаючи з 6 жовтня 1998 року вимагало українське законодавство, ніколи не передбачала автоматичну реєстрацію права оренди землі. Договір оренди є лише документом (документальним підтвердженням), на основі якого може бути здійснена державна реєстрація права оренди землі. Тож історія державної реєстрації права оренди землі розвивалася паралельно до історії державної реєстрації договорів оренди землі.

Ця реєстрації прав оренди землі бере початок з Постанови Кабінету міністрів України № 192 від 18 лютого 1998 року "Про заходи щодо створення системи реєстрації прав на нерухоме та рухоме майно", якою була створена міжвідомча комісія, яка мала розробити комплекс заходів, пов'язаних із створенням та впровадженням системи реєстрації прав на нерухоме та рухоме майно, зокрема, законодавчих. В результаті діяльності комісії 1 липня 2004 року був прийнятий Закон України "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень". Цей закон в статті 3 передбачав створення єдиного Державного реєстру прав, який базується на державному обліку земельних ділянок усіх  форм власності та розташованого на них іншого нерухомого майна, реєстрації речових прав на об'єкти нерухомого майна, їх обмежень та правочинів щодо нерухомого майна. Зокрема, обов‘язковій державній реєстрації підлягали права користування нерухомим майном строком більш як один рік. Норми щодо обов‘язкової реєстрації саме права оренди землі з‘явилися в оновленій редакції закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 11 лютого 2010 року.

Чинна редакція закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" була прийнята 26 листопада 2015 року. Нею передбачається обов‘язкова реєстрація як права оренди земельної ділянки, так і її суборенди.

4. Інформаційна взаємодія між Земельним кадастром та Реєстром майнових прав

Пересічні господарі не завжди розуміли різницю між реєстрацією договору оренди як атрибуту експлуатації земельної ділянки і реєстрації права оренди землі як права на здійснення сільськогосподарської діяльності на орендованій земельній ділянці. 

Органи влади також регулярно плуталися в цих поняттях, в результаті чого світоглядне з точки зору юриспруденції та методологічне з точки зору реалізації питання реєстрації договору оренди землі і права оренди землі було зведене до питання розподілу обов‘язків між державними органами влади (Держкомземом та Мінюстом) та з‘ясування стосунків між ними.

Першою ластівкою у цьому виключно виснажливому для сільгоспвиробника процесі стала Постанова Кабінету Міністрів № 661 від 16 травня 2002 року "Про заходи щодо створення системи реєстрації прав власності на нерухоме майно". Цим документом визначалося, що Міністерство юстиції є держателем державного реєстру прав власності на нерухоме майно, крім земельних  ділянок, а держателем державного реєстру земель - Державний комітет по земельних ресурсах. Однак у складі державного реєстру прав власності на нерухоме майно мала вестися база даних про право власності на землю, право постійного користування землею, договорів оренди землі та база даних про об'єкти нерухомого майна, розташовані на цих землях. Дані про   право власності на землю, право постійного користування землею, договори оренди землі, право власності на нерухоме майно мали подаватися до відповідних державних реєстрів у порядку,  встановленому Міністерством юстиції та Державним комітетом по земельних ресурсах. Окрім того, передбачалося, що до бази даних відомості про об'єкти нерухомого майна вносяться на підставі реєстрації об'єктів нерухомого майна, яка проводилася виконавчими органами сільських, селищних, міських рад.

Через рік, 15 травня 2003 року Кабінет Міністрів видав Постанову № 689 від 15 травня 2003 року "Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру", якою держателем Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно був визначений Державний комітет по земельних ресурсах. Далі – більше: Постановою Кабінету міністрів України № 1088 від 17 липня 2003 року "Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру" до компетенції Держкомзему було передано ще й ведення державного реєстру прав та нерухоме майно. Це було помилкове рішення, однак воно лишалось чинним аж до 17 жовтня 2012 року.

Історія врегулювання інформаційної взаємодії між Державним земельним кадастром та Реєстром майнових прав була піднесена на новий рівень з виданням Кабінету Міністрів України Постанови № 118 від 22 лютого 2012 року "Про інформаційну взаємодію органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, та органу державної реєстрації прав", яка набрала чинності одночасно з Законом України "Про державний земельний кадастр". Згідно цієї постанови орган, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, мав надавати органу державної реєстрації прав інформацію про зареєстровані земельні ділянки одночасно з проведенням державної реєстрації земельної ділянки. Норм щодо надання інформації про земельні ділянки, які були зареєстровані раніше ця постанова не містила. З іншого боку, орган державної реєстрації прав мав надавати інформацію про зареєстровані права на земельну ділянку також тільки при реєстрації цих прав.

Зрештою питання про інформаційну взаємодію було винесене на законодавчий рівень – в Законі України "Про державну реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень" статтею 33 визначено порядок взаємодії суб’єктів державної реєстрації прав та органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, а в Законі України "Про державний земельний кадастр" статтею 30 – порядок взаємодії органу, що здійснює ведення державного земельного кадастру, та суб‘єктів державної реєстрації прав.

5. Сучасний стан

З 1 січня 2013 року логіка була відновлена і функція з реєстрації права оренди землі була передана до державної реєстраційної служби України згідно Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Згідно статті 33 державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на земельні ділянки має безпосередній доступ та користується відомостями Державного земельного кадастру у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. А стаття 38 Закону "Про державний земельний кадастр" визначає порядок користування відомостями Державного земельного кадастру.

Водночас з 1 січня 2013 року в Закон України "Про оренду землі" було внесено слушне методологічне уточнення стосовно того, що державній реєстрації підлягає не договір, а право оренди землі.

Обмін інформацією про знов зареєстроване право та про знов зареєстровані земельні ділянки почав відбуватися, до Реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень була передана інформація про право власності на земельні ділянки. Однак інформація про зареєстровані договори оренди до реєстраційної служби не направлялася.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо уточнення повноважень нотаріусів та повноважень реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення" від 5 березня 2015 року, змінами до Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 16 квітня 2014 року та Постановою Кабінету Міністрів України № 137 від 18 березня 2015 року «Деякі питання спрощення порядку надання адміністративних послуг у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» було розширене коло виконавців реєстрації прав оренди землі, до якого увійшли нотаріуси як спеціальні суб’єкти, на яких покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

З 1 січня 2016 року згідно нової редакції Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" реєстрацією прав оренди можуть здійснювати виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації. Натомість територіальні органи Міністерства юстиції, які займалися реєстрацією речових прав на місцях, були ліквідовані Постановою Кабінету Міністрів України № 99 від 11.02.2016.

Порядок доступу до інформації, яка міститься в Державному земельному кадастрі, для всіх осіб, яким наданий доступ до Державного земельного кадастру згідно чинній версії закону, зазначений в Постанові Кабінету Міністрів України № 205 від 21 березня 2016 року "Деякі питання ведення Державного земельного кадастру". Тоді ж відповідні зміни були внесені також і в базову Постанову Кабінету Міністрів України № 1051 від 17 жовтня 2012 "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру".

Чинний порядок ведення Державного реєстру речових прав унормований Постановою Кабінету Міністрів № 1141 від 26.10.2011 "Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" та Постановою Кабінету Міністрів № 1127 від 25.12.2016 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, станом на серпень 2016 року ситуацію з реєстрацією майнових прав оренди землі в цілому нормалізовано.

Однак варто пам'ятати, що реєстрація прав здійснюється лише у разі, коли власник таких прав звертається до органів

державної влади з заявою щодо державної реєстрації набутих ним прав: прав власності і похідних речових прав, у тому числі права оренди та емфітевзису.

6. Доступ реєстратора до інформації про обтяження (правом оренди) земельної ділянки

Після прийняття Постанови Кабінету Міністрів України № 205 від 21 березня 2016 року "Деякі питання ведення Державного земельного кадастру" суб‘єкти, на яких покладені функції з реєстрації речових прав та їх обтяжень, зокрема, права оренди, мають доступ до всього масиву інформації, яка міститься в Державному земельному кадастрі, у тому числі відомості про обмеження у використанні земель (оренда).

Стаття 33 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" містить норму про те, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на земельні ділянки має безпосередній доступ та користується відомостями Державного земельного кадастру у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Особлива увага в законі приділена державній реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки, право власності на які виникло та оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 року (стаття 29). Зазначено, що державна реєстрація похідного речового права (права оренди) на земельну ділянку, право власності на яку виникло та оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 року, але не зареєстроване в реєстрі речових прав, здійснюється одночасно з державною реєстрацією права власності на таку земельну ділянку. Більше того, при поданні заяви про реєстрацію права оренди державна реєстрація права власності може здійснюватися без подання заявником документа, на підставі якого виникло право власності, за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі та до моменту автоматизованого перенесення до Державного реєстру прав записів (відомостей) про речові права та обтяження на земельні ділянки з Державного реєстру земель.

З іншого боку, стаття 10 закону "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державний реєстратор в ході здійснення реєстраційних дій встановлює відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. Зокрема він це робить, користуючись відомостями Державного земельного кадастру, як це встановлено статтею 33. Норма про перевірку реєстратором наявних обтяжень також міститься в пункті 10 Постанови Кабінету Міністрів України № 1141 від 26.10.2011 "Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно".

Більше того, стаття 23 закону "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав у разі неотримання державним реєстратором (стаття 10.3) інформації про зареєстровані до 1 січня 2013 року речові права на відповідне нерухоме майно. А в пунктах 12 та 13 Постанови Кабінету Міністрів України № 1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 25.12.2015 передбачено, що у разі коли під час розгляду заяви державним реєстратором встановлено наявність раніше зареєстрованих інших заяв на це саме майно, він невідкладно приймає рішення про розгляд заяви після прийняття рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації за результатом розгляду заяви, яка зареєстрована в базі даних раніше.

На додаток, пункт 2 статті 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їхніх обтяжень" відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав оренди землі покладає на заявника (орендаря). Тож перед укладанням договору оренди саме йому варто звернутися до Реєстру речових прав та Державного земельного кадастру для достеменного з‘ясування правового статусу земельної ділянки, яку він збирається взяти у оренду.

Зрештою, пунктом 5 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і їх обтяжень" передбачено, що в разі наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями надається відмова у державній реєстрації.

Отже, вся необхідна правова основа для перевірки даних про вже укладені договори оренди для кожної земельної ділянки існує.

7. Висновки і рекомендації

1) Базовою причиною можливого порушення прав доброчесних орендарів є безвідповідальність органів виконавчої влади та їхніх посадових осіб, яка спричинила багаторічний безлад в інформаційному забезпеченні реєстрації договорів оренди і права оренди.

2) Станом на серпень 2016 року вся необхідна законодавчо-нормативна база для доброчесної реєстрації прав оренди існує. Причинами втрати інформації та/або некоректного її використання може бути лише службова недбалість реєстраторів та посадових осіб, на які покладені функції з ведення Державного реєстру речових прав та Державного земельного кадастру.

3) З огляду на те, що отримана в ході державної реєстрації інформація про укладені договори оренди до сих пір розкидана по різних джерелах, Міністерство юстиції має вжити заходів щодо інтеграції до державного Реєстру речових прав на нерухоме майно всієї наявної інформації із наступних інформаційних джерел:

• Книги записів договорів на право тимчасового користування землею реєстрації договорів оренди (Постанова Кабінету міністрів України № 197 від 17.03.1993)

• Книги записів державної реєстрації договорів оренди землі (Постанова Кабінету міністрів України № 2073 від 25.12.1998, Наказ № 43 від 04.05.1999)

• Книги реєстрації договорів оренди, яку вели органи місцевого самоврядування з 1991 по 1999 рік (Указ Президента України від 23.04.1997 р. № 367/97)

• Книги записів державної реєстрації договорів оренди землі, яка велась державним органом земельних ресурсів – районним відділом земельних ресурсів, управлінням (відділом) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування у 1999-2003 роках (Наказ Держкомзему № 43 від 04.05.1999)

• Книги записів реєстрації державних актів власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, яку вели реєстратори Державного реєстру земель – структурні підрозділи Центру Державного земельного кадастру у 2003-2011 роках (Наказ №174 від 02.07.2003)

• Державного земельного кадастру (Закон України "Про державний земельний кадастр, 2011)

• Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", 2013)

4) Громадська рада при Міністерстві аграрної політики та продовольства України має поставити, а Міністерство аграрної політики та продовольства України, Міністерство юстиції України, Кабінет міністрів України – вирішити питання про виділення бюджетних коштів та/або залучення міжнародної технічної допомоги для розв‘язання проблеми збору інформації про реєстрацію договорів оренди і її інтеграції до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

5) Паралельно, на період до створення якісної централізованої інформаційної системи для повного виключення можливості подвійної реєстрації договорів оренди Міністерство юстиції України має вжити заходів для гарантованого забезпечення доступу осіб, на яких покладені функції з реєстрації речових прав та їхніх обтяжень, до всіх вказаних вище інформаційних джерел та підсилити норми статей 10 (пункти 1 та 3) та статті 18 (пункти 1.4, 4, 7 та 8) Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень" шляхом прийняття змін і доповнень до Постанови Кабінету Міністрів № 1141 від 26.10.2011 "Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" та до Постанови Кабінету Міністрів № 1127 від 25.12.2016 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (додаються у прикріпленому файлі).

6) Для виключення виникнення гострих проблем орендарі землі зі свого боку мають вжити заходів для прискорення перенесення інформації про договори оренди до Державного реєстру речових прав з Державного земельного кадастру та інших вищезгаданих джерел шляхом подання заяви на реєстрацію права оренди землі щодо договорів, укладених до 1 січня 2013 року

7) Для виключення у майбутньому випадків недбалого ставлення до інформаційної безпеки держави, створення загрози для функціонування аграрного сектору як провідної ланки національної економіки, Міністерству аграрної політики і продовольства України як органу, у підпорядкуванні якого нині знаходиться Державне агентство земельних ресурсів України, провести службове розслідування щодо невиконання п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр" щодо перенесення записів про державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень, обтяжень у їх використанні, зареєстрованих у Державному реєстрі земель, який вівся у відповідності до Наказу  №174 від 02.07.2003 строком до 1 січня 2013 року та притягти винних до відповідальності, зокрема, передбаченої статтею 53-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

  • Старікова Лариса Валеріївна
  • 14 серпня 2016 р.
  • 0

Новини