Чергова загроза для сільгоспвиробника - відсутність системи технічного регулювання

Час грає проти українського сільгоспвиробника. Наступним питанням після обезземелення буде бойкот сільгосппродукції через відсутність підтвердження її відповідності, безпечності та якості. З детальною інформацією на цю тему і планом дій можна ознайомитися, натиснувши на заголовок новини.

ПАМ‘ЯТКА
щодо засад технічного регулювання

• Держава vs Громадянське суспільство

Сучасна система технічного регулювання діє не стільки на рівні держави, скільки на рівні інститутів громадянського суспільства. В міжнародному середовищі використовується термін public authority – уповноважений публічний орган (орган державної влади – це state agency).

У нас при перекладі документів термін уповноважений публічний орган підміняється терміном орган державної влади і це є запорукою того, що "хотіли як краще, а вийшло як завжди". Система технічного регулювання, зав‘язана на органи державної влади і заснована на монополізованому державою контролі, адекватно діяти не буде ніколи. Це запорука збереження і зміцнення корупції.

Суспільство і економіка України сьогодні вже визріли для того, щоб перейти до застосування міжнародної практики. Однак стереотипи фахівців і усталена практика державного управління становить перешкоду для кардинальної модернізації системи технічного регулювання, забезпечення безпеки і якості продукції і захисту споживача.

Свідченням конфлікту між застарілою системою і вимогами часу є мораторій на перевірки, який існує з 2014 року.

• Суть технічного регулювання

Суть технічного регулювання полягає в тому, що на рівні держави приймаються нормативні документи – технічні регламенти, в яких містяться загальні вимоги щодо безпечності і якості відповідного типу продукції. Технічні регламенти вводяться в дію директивами ЄС (це аналогічно прийняттю їх постановами КМУ або наказами профільних міністерств).

У нас технічних регламентів, принаймні тих, що стосуються сільгосппродукції, практично немає – поки що все регулюється профільними законами "Про молоко", "Про зерно", "Про садивний матеріал" тощо. Таких законів – безліч, практично для кожного типу продукції. Вони не узгоджені ні між собою, ні з міжнародним та європейським законодавством.

На фоні Угоди про асоціацію мова йде про гармонізацію технічного регулювання – встановлення аналогічних вимог до продукції в Україні та ЄС. Протягом 2014-2017 років відбувається активне редагування профільних законів з точки зору наближення до європейської та міжнародної практики. Однак цілі гармонізації законодавства при цьому, як правило, не досягаються. Система стає все більш заплутаною і втрачає дієздатність.

Виходом з цієї ситуації стала б пряма імплементація технічних регламентів ЄС в національну законодавчо-нормативну базу. Тим паче, що існує прецедент імплементації міжнародної нормативної бази щодо бухгалтерського обліку на рівні закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Таку саму практику можна було б застосувати до низки профільних галузевих законів.

На практиці підприємствам, які виробляють експортно спроможну продукцію, варто дотримуватися, перш за все, норм міжнародних та європейських технічних регламентів. Ну і, звісно, норм законодавства України.

Для забезпечення сталого зростання експортного потенціалу сільгосппідприємств на рівні АЦ АСУ варто створити галузеву базу міжнародних технічних регламентів щодо сільгосппродукції, яку виробляють члени АСУ, забезпечити їхній адекватний (неофіційний) переклад і відповідну консультаційну службу (гарячу лінію).

• Стандартизація

В Україні стандартизація до останнього часу грала роль наріжного каменю промислового виробництва – всі технічні і технологічні процеси мали відповідати державним стандартам (ДСТУ), які затверджувалися органами виконавчої влади і технічним умовам (ТУ), які мали проходити державну реєстрацію.

Останнім часом використання стандартів стало необов‘язковим, а технічні умови більше державою не реєструються. Це відповідає міжнародній практиці, де на відміну від технічних регламентів, вимоги яких є обов‘язковими, дотримання стандартів не є обов‘язковим.

Користь стандартів полягає у тому, що вони полегшують виведення продукції на ринок і зміцнюють довіру споживача, оскільки стандарти автоматично відповідають вимогам технічних регламентів.

Окрім власне стандартів в міжнародній практиці використовуються й інші документи стандартизації як то кодекси усталеної практики (в сфері продуктів харчування та ліків), галузеві і корпоративні стандарти), дотримання яких є добровільним і зазвичай бажаним.

При цьому органи державної влади не грають жодної ролі – ніяких дозволів на виведення продукції на ринок з боку органів влади не існує. Підтвердження того, що продукція є безпечною і якісною, надають органи відповідності – уповноважені публічні організації, які безпосередньо не підпорядковані владі.

В Україні останнім часом йде (тліє) процес гармонізації національних стандартів з намаганням затверджувати такі стандарти розпорядчими документами органів державної влади (постанови КМУ, накази міністерств). Це зайвий і хибний крок, який лише ослаблює позиції українського виробника.

Потрібно прямо користуватися міжнародними стандартами. Тим паче, що дотримання стандартів не вимагають норми чинного законодавства.

Для цього на рівні АЦ АСУ на додаток до бази технічних регламентів варто створити галузеву базу міжнародних стандартів щодо сільгосппродукції, яку виробляють члени АСУ, забезпечити їхній адекватний (неофіційний) переклад і відповідну консультаційну службу (гарячу лінію).

• Оцінка відповідності

Оцінку відповідності продукції нормам технічних регламентів і стандартам здійснюють так звані органи відповідності – підприємства і організації приватного права (в нашому випадку юридичні особи будь-якої організаційно-правової форми).

Органи відповідності мають відповідати певним вимогам і бути акредитовані в національному органі акредитації (Національне агентство з акредитації України). Вимоги до акредитації надаються Законом України "Про акредитацію органів з оцінки відповідності" 

В Україні держава завжди намагалася узурпувати функції з оцінки відповідності і сконцентрувати їх на рівні державних інспекцій. Однак ні з обсягом, ні з фаховим забезпеченням виконання відповідних робіт впоратися не могла ніколи. За таких умов контроль відповідності регулярно перетворювався на фікцію, а отримання сертифікатів відповідності супроводжувалося корупцією. Страждали від цього, перш за все, виробники, на іміджі продукції яких відбивались всі означені вище національні особливості. Для виведення продукції на міжнародні ринки українським виробникам потрібно нести подвійне навантаження – проходити скрізь національну корумповану систему оцінки відповідності і контролю за якістю і безпечністю продукції і отримувати підтвердження відповідності в міжнародних органах для завоювання довіри споживача.

Для забезпечення чесної і прозорої оцінки відповідності продукції сільгоспвиробника в аграрному секторі потрібно створити конкурентну систему органів оцінки відповідності. Зокрема, органами оцінки відповідності можуть виступати профільні громадські організації виробників певних типів сільгоспродукції.

Питаннями розвитку національної системи оцінки відповідності в аграрному секторі опікується Робоча група з розвитку саморегулювання в аграрному секторі АЦ АСУ, яка потребує ресурсів для розгортання своєї діяльності.

• Технічне регулювання з точки зору виробника

Підприємства в своїй виробничій діяльності вільні обрати будь-які технологічні процеси і використовувати будь-яку техніку. Однак і технології і техніка мають відповідати нормам технічних регламентів.

Дотримання стандартів є добровільним і не перевіряється в обов‘язковому порядку ні органами з оцінки відповідності, ні органами державної влади. Однак дотримання міжнародних стандартів убезпечує продукцію від рекламацій з боку торгових мереж і агентів, споживача і надає конкурентні переваги виробникам на ринку.

Органи відповідності виконують роботи з оцінки відповідності технологічних процесів і продукції нормам технічних регламентів, які є обов‘язковими для застосування. Також органи відповідності можуть оцінювати відповідність продукції іншим корпоративним стандартам.

Питання якості і безпечності базової сільгосппродукції є ключовими для її виробників, особливо на етапі розвитку прямого експорту. Міжнародні ринки є дуже чутливими до якості і безпечності продукції, з боку торгових агентів, мереж збуту висуваються все більш жорсткі вимоги. Пройде небагато часу і на внутрішньому ринку також не залишиться місця для продукції, якість якої не підтверджена означеним вище відповідним чином.

Руйнування застарілої системи державного контролю і мораторій на перевірки не потрібно сприймати як скасування контролю за безпечністю і якістю продукції взагалі. Ринок, перш за все міжнародний, висуває набагато більше жорсткі і жорстокі вимоги до виробників сільгосппродукції, ніж контроль з боку держави. Для того, щоб задовольнити його умовам господарствам потрібно не тільки налагодити і відповідним чином задокументувати власні технологічні процеси, а й взяти участь у налагодженні національної системи оцінки відповідності.

Час грає проти українського сільгоспвиробника. Наступним питанням після обезземелення стане питання конкурентоздатності. "Якщо не миттям, так катанням" – якщо відомим колам не вдасться висмикнути земельні активи, вони вдадуться до бойкоту продукції, прикриваючись питаннями її відповідності, безпечності та якості.

• План дій*

1) формування галузевої базу міжнародних технічних регламентів щодо сільгосппродукції

2) формування галузевої бази міжнародних стандартів щодо сільгосппродукції

3) активізація діяльності Робочої групи з розвитку саморегулювання в аграрному секторі з метою методологічного забезпечення утворення і діяльності загалу організацій з оцінки відповідності

4) приведення технологічних процедур вирощування і переробки сільгосппродукції підприємств у відповідності до норм міжнародних технічних регламентів і стандартів

5) документування технологічних процедур вирощування і переробки сільгосппродукції підприємств у відповідності до міжнародних стандартів

6) забезпечення виконання робіт з оцінки відповідності технологічних процедур і продукції міжнародним технічним регламентам

 

* підприємства, які приєднуються до виконання означеного плану дій, отримують першочергові вигоди від його реалізації, у тому числі фінансові

 

 

 

 

 

 

 

 

• Старікова Лариса Валеріївна
• 12 травня 2017 р.
• 0